Кеняєва Валентина Миколаївна

Довідка про службу в армії

ФОРУМ МЕДІАПРОЕКТІВ

«Про Батьківщину свою дбаю, бо право жити гідно маю»

НОМІНАЦІЯ: Стаття в електронному виданні

НАЗВА МЕДІАПРОЕКТУ:

«Добрі справи для людини – гарні справи для країни»

Вітчизна — це не хтось і десь,

Я — теж Вітчизна.

І.Світличний

Прийнято вважати, що немає незамінних людей. Нічого подібного! Таких людей багато, і наша розповідь саме про одного з них. Це був незвичайний чоловік з енергією, яка пульсувала через край, нестримним ритмом життя та вражаючою працездатністю. Цілий рік ходив він без кашкета, завжди спав на веранді, і взимку, і влітку: тільки влітку - з розкритими вікнами, а взимку - в спальному мішку. Він не знав маршрутів автобусів, тому що ходив тільки пішки або пересувався по місту на нерозлучному велосипеді. Вранці при будь-якій погоді бігав купатися до найближчого від будинку фонтану. Він не був спортсменом, але мав перший розряд з туризму, другий з велоспорту, легкої атлетики та плавання. Він любив повторювати слова М.М. Пржевальського: «Життя прекрасне ще й тому, що можна подорожувати» і присвячував туризму весь свій вільний час для того, щоб побачити іриси у цвіту на клумбах у Києві й Сімферополі, Іркутську й Хабаровську, зустріти світанок у Середній Азії та Далекому Сході, пройтися стежками острова Сахалін. А на роботу до Мелітопольської міськСЕС , яка була за 15 хвилин ходьби від дому, він інколи їздив на велосипеді через Якимівку. Цей дивак не мав учених ступенів і звань, зовсім не прагнув ці вчені ступені отримувати, хоча був справжнім народним ученим.

Він стояв біля витоків створення Географічного товариства УРСР, був обраний Почесним членом цього товариства, став ініціатором створення мелітопольських відділень Гідробіологічного товариства України та Українського товариства охорони природи. Він очолював цікаві експедиції школярів і студентів Мелітопольського педінституту по просторах нашого краю, щорічно з ними мандрував на велосипедах по всьому Північному Причорномор'ю та Криму. Туристичні змагання на приз його імені і сьогодні допомагають міським школярам зміцнювати волю, вчитися переборювати труднощі, з’ясовувати, де і як краще прикласти свої знання, енергію, сили.

Він був співавтором однієї з перших краєзнавчих книг про наше місто. Його науково-практичні роботи регулярно друкувалися в республіканських виданнях. Нікого не залишали байдужими його доповіді на численних географічних, гідробіологічних, санітарно-гігієнічних, медико-географічних конференціях, симпозіумах, з'їздах. З археологами він був геологом, з геологами – хіміком, з хіміками – гігієністом, з гігієністами – краєзнавцем. У всьому винна його «спрага знань». Девізом його життя були слова М. В. Ломоносова: «Скрізь дослідіть всечасно, що є велике і прекрасне». Це була людина, яка у всьому випереджала свій час.

Мова йде про нашого земляка мелітопольця Миколу Олександровича Алексєєва, якому в цьому році виповнилося би 105 років . Під час окупації Мелітополя він служив Вітчизні, перебуваючи в підпільній групі Ф. К. Чухрая, а після звільнення міста у складі 51-ї Армії 4-го Українського фронту і 1-го Прибалтійського фронту пройшов дорогами війни до Кенігсберга.

Коли настали мирні дні, працював у Мелітопольській СЕС спочатку лаборантом, а потім завідувачем хімічної лабораторії. Багатьом зобов'язані мелітопольці Миколі Олександровичу, але особливо тим, що завдяки небайдужому характеру та наполегливості, він домігся дослідження й визнання «Мелітопольської мінеральної» води.

А було це так. У 1949 році він дізнався про мелітопольську лікувальну воду, відкриту земським лікарем Андрієм Васильовичем Корвацьким ще наприкінці XIX століття . Тоді в центрі міста з самовиливальної свердловини люди черпали кружками і тут же пили цю воду, багатьом вона допомагала при шлункових захворюваннях. Про відкриття А. В. Корвацького в радянські часи «забули», адже він за походженням був дворянином. І хоча свавілля компартійних чиновників стояло і на шляху М. О. Алексєєва, він рішуче взявся за справу: сам дослідив свердловину під номером 9, набрав кілька пляшок води й відправив їх до Інституту курортології в Одесі. Відповіді не отримав. Знову набрав кілька пляшок і надіслав в Одесу - і знову мовчання. Переписка тривала кілька років, поки Микола Олександрович не залишив усі свої термінові й нетермінові справи , набив валізку пляшками з водою і особисто поїхав до Одеси. В інституті під напором М.О. Алексєєва провели дослідження і зробили висновок: «Це мінеральна вода, до її складу входять йод, фтор, бром, бор, мідь, марганець та інші активні мікроелементи. Цю воду можна використовувати як лікувальну». 1 травня 1955 року «Мелітопольська мінеральна» з'явилася на полицях магазинів області, а потім розійшлася по всій країні і навіть відправлялася на Південний полюс і в космічні польоти.
На початку 70-х років проблемою №1 в Мелітополі стала нестача питної води. М.О. Алексєєв підключається до пошуку вирішення цієї важливої проблеми і доводить можливість використання для питних цілей води свердловин Ново-Пилипівського водозабору. До сих пір городяни п'ють саме цю воду.

До визнання лікувальної та столової води Бабанівської свердловини села Ботієве Приазовського району також доклав свої руки М.О. Алексєєв. Великі запаси мінеральних лікувальних вод були вивчені ним і в Якимівському районі.
«Я нічого не зробив у цьому житті», - з гіркотою говорив Микола Олександрович незадовго до свого останнього дня. З його невтомною енергією, нестримним ритмом життя і широким колом наукових інтересів, він, дійсно, багато чого ще би зробив, аби життя раптово не обірвалося на стрімкому творчому злеті прямо на робочому місці.

З того часу пройшло вже 36 років, а ми не перестаємо дивуватися, скільки ж може встигнути втілити в життя людина, якою щасливою вона може бути , якщо закохана у свою справу.
Про таких людей, як Микола Олександрович Алексєєв , які творили дива своїми руками і прагнули бути максимально корисними людям, І. Світличний писав: «Вітчизна — це не хтось і десь, Я — теж Вітчизна», а О. Довженко казав: «Ті держави здатні стати великими, у яких великі малі люди».

Для написання статті використані сімейні архіви Алекєєвих, які надала нам онука Миколи Олександровича Тетяна Олександрівна Алексєєва, яка працює в Мелітопольському Центрі дитячого та юнацького туризму і керує туристичним гуртком у нашій загальноосвітній школі №1. Автор статті:Семидоцький Руслан, учень 6-А класу, член туристичного гуртка Алексєєвої Т.О. та туристичного гуртка Смуригіної Г.О.

«В цьому будинку з 1952 по 1981 рік працював відомий вчений - гідрохімік, педагог і краєзнавець, Почесний член Українського Товариства охорони природи та Географічного товариства УРСР Алексеев Микола Олександрович»

вул.

Сєдовцев, 2

Рішення виконкому Мелітопольської міської ради

№24/5 від 16.02. 2012

Напис на меморіальній дошці Алексєєва М.О. у м.Мелітополі